Коли вона виходила до громади, то люди скандували: “Слава!..”, “Слава!..”, “Слава!..”. Цю жінку ненавиділи спецслужби, але любили  щирі українці.  Ярослава Стецько, справжнє ім’я якої – Ганна Музика, назавжди залишиться однією з величних постатей новітньої української історії.

ЇЇ життя було бурхливим, цікавим, незвичайним. Вона була однією з тих жінок, які поклали своє життя на вівтар боротьби, пліч-о-пліч зі своїм чоловіком Я.Стецьком.

Ганна Музика народилась на Тернопільщині у містечку Теребовля. ЇЇ батьки були українськими патріотами, старший брат був членом ОУН, сидів у польській тюрмі. Ганна ходила до польської гімназії. Згадувала, як у школі їм забороняли говорити українською, тоді 12-річною заявила: “я – українка”. В одному з інтерв’ю Я.Стецько згадувала: «Я гостро відчула, що – українка. І що нас гноблять. У мені все збунтувалося».

Свій шлях вона починала як вчителька в селі Юшківці Жидачівського району Львівської області. У школі вона жила і таємно працювала вночі  в маленькому підвальчику, де була влаштована друкарня. Підпільну літературу розповсюджувала по всьому районі.

У 1938-му вона стала членом ОУН, у 1943 – ув’язнена німцями у Львові за націоналістичну пропаганду. З тюрми Ганні  вдалося вийти за допомогою друзів. Вони й розповіли  про «Акт про відновлення самостійності України», що його 30 червня 1941 року у Львові зачитав голова Українського державного правління Ярослав Стецько. Ганна тоді й гадки не мала, що ця людина стане її коханням і долею.

Восени 1944 за дорученням проводу ОУН Ганна виїхала за кордон: спочатку у Відень, потім – в Баварію, Мюнхен. Тим часом у концтаборі Заксенгаузен у бункері смерті сидів її майбутній чоловік Ярослав Стецько – німці заарештували його за відмову відкликати Акт відновлення Української Держави. Коли після звільнення Ярослав Стецько утікав з-під нагляду гестапо, його було тяжко поранено.

Саме Ганна Музика очолювала мобільну групу, яка викрала пораненого Ярослава Стецька із госпіталю з-під арешту. Дивом подолавши дві тисячі кілометрів, Ярослава Стецька доправили до Мюнхена. Під час цієї подорожі Ганна Музика стала Славою, між обома зародилося сильне кохання. У 1946 році  в Мюнхені Ярослав і Ярослава побралися, і відтоді вона – дружина «професійного революціонера» і перша його помічниця в усіх справах. Подружжя Стецьків їздили  по світу та розповідали правду про сталінський режим, радянську владу, голодомор, мільйонні жертви. Вони зустрічалися з світовими лідерами, організовували просвітні компанії, конференції, щоб привернути увагу до  боротьби проти тоталітаризму в усьому світі.

Ні Ярослав, ні Слава Стецько до кінця життя так і не взяли собі підданства жодної країни – залишалися особами без громадянства. Вони прагнули бути громадянами  незалежної України. «Я можу одержати громадянство тільки там, де народилася.” – говорила Ярослава Стецько. Вона лише за 10 років до своєї смерті нарешті отримала український паспорт. Депутатом  Верховної Ради вона стала тільки у березні 97-го року на довиборах в Івано-Франківському окрузі, де набрала 86,6% голосів. Була  депутатом Верховної Ради  другого, третього та четвертого скликання. Ярослава Стецько – приклад справжньої жінки, гідної доньки України, лицарки  духу та віри.

Яскрава громадська діячка, політик, що змушена була емігрувати за кордон, до кінця життя зоставалася вірною своїй Україні. «Я вірю в Українську націю» – життєве кредо Ярослави Стецько. “Як я люблю цю Україну!”- щоразу говорила Слава Стецько, коли їхала з Борисполя до Києва. Кращої країни у світі – а я об’їздила багато, але з такими краєвидами, горами, з такою землею – немає ніде!”

Ярослава Стецько померла 12 березня 2003 року. Вона мала хворе серце і лікарі наполягали на операції, але “пацієнтка відмовилась від оперативного втручання через невідкладні справи на Батьківщині” – таким був останній запис її медичної книжки….

Ярослава Стецько володіла англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, польською, словацькою та білоруською мовами , була почесним громадянином Львова (з 1993) і була нагороджена Орденом Св. Ольги III ступеня (2000).

Рішенням Надвірнянської міської ради Ярославі Стецько присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна». 14 жовтня 2005 року, в день Святої Покрови Пресвятої Богородиці, урочисто відкрито меморіальну дошку Голові Проводу Організації Українських Націоналістів Ярославі Стецько на лівому бічному фасаді будинку музею історії Надвірнянщини на майдані Шевченка.