«Він жив ідеєю, цілковито відданий Організації Українських Націоналістів -революціонерів. Не мав нічого – ні родини, ні рідні, ані хати. Всім для нього була ОУН і він для неї жив. Найкраще його можна охарактеризувати, назвавши монахом ОУН» – так писав про Степана Ленкавського український політичний діяч Микола Климишин.
30 жовтня минає 39 річниця з дня, коли у Мюнхені після важкої хвороби відійшов у вічність Степан Ленкавський – автор знаменитого «Декалогу українського націоналіста», політичний діяч та один з двадцяти восьми співзасновників ОУН.

Народився Степан Ленкавський в с. Угорники, біля Івано-Франківська у родині греко-католицького священика. Далі були Станиславівська гімназія, філософський факультет Львівського університету. Уже тоді за потужний інтелект і глибину мислення однокурсники шанобливо звали його професором, і це почесне прізвисько супроводжувало Степана все життя. Секретарка канцелярії Бандери Осипа Демчук згадувала: “Він випромінював таку глибину інтелекту, що ставало страшно. Здавалося, що ти поряд із ним — маленька істота”.

Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні та один із 28 співзасновників ОУН. У 25 років написав славнозвісний “Декалог” (“Десять заповідей українського націоналіста”, 1929), і все життя сповідував його морально-етичні засади.

С. Ленкавський – оптиміст, з хорошим почуттям гумору, який ніколи не втрачав людської гідності, хоч доля давала підстави для цього. Мабуть, Ленкавський усвідомлено не створював сім’ю, аби не наражати її на небезпеку й не обмежувати себе в діях; ніколи не мав власного дому, жив, де прийдеться.  29 липня 1941 р. — як один із ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув’язнений у львівській тюрмі на Лонцького, краківській “Монтелюпіх” і у концтаборі Аушвіц (Освєнцім).

Написав чимало посібників із конспірації. У повоєнні роки став заступником Бандери з внутрішньопартійної роботи, курирував військовий сектор та спецслужби ОУН — розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв’язків, створив і очолював аналітичну референтуру підсовєтських справ. 

Після загибелі С. Бандери одностайно обраний Головою проводу ОУН(р), він належав до тієї категорії провідників ОУН, які не любили влади і за владу ніколи не змагалися, був людиною скромною, але дуже великого і багатого таланту, сумлінням ОУН. Як націоналістичний ідеолог він був безкомпроміс­ним революціонером. «Декалог», написаний Ленкавським у 25-річному віці, свого часу став кодексом для сотень тисяч борців національно-визвольних змагань ХХ століття , а сьогодні є кодексом для бійців у російсько-українській війні на Сході України. Одна із заповідей «Декалогу»: «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї» є сьогодні не менш актуальною, ніж в 40-50 рр. національно-визвольних змагань.

Віддаючи данину шани пам’яті ідеологу українського націоналізму Степану Ленкавському на території Івано-Франківської області встановлено не менше п’яти пам’ятників політичному діячеві. Рішенням Надвірнянської міської ради від 21.07.2011 року №327-11/2011 Степану Ленкквськомцу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна».

До недавнього часу ім`я Степана Ленкавського було мало відомим не те що для ширшого кола співвітчизників, але й для істориків. Дослідники історії національно-визвольних змагань знали, що Степан Ленкавський був одним із соратників Степана Бандери, який після його смерті обійняв пост Провідника ОУН, автором націоналістичного Декалогу, та й, напевно, все.

30 жовтня 1977 р. у Мюнхені після важкої хвороби упокоївся геніальний ідеолог ОУН , 73 – річний Степан Ленкавський. 

Його називали сумлінням організації, монахом ОУН. Він народився 6 липня 1904, с. Угорники, біля Івано-Франківська у часи, коли українець міг бути “або хлопом, або попом”. Дитинство промайнуло в селах Фитьків і Загвіздя у родині греко-католицького священика. Далі були Станиславівська гімназія, філософський факультет Львівського університету. Уже тоді за потужний інтелект і глибину мислення однокурсники шанобливо звали його професором, і це почесне прізвисько супроводжувало Степана все життя. Закохана у Ленкавського секретарка канцелярії Бандери Осипа Демчук згадувала: “Він випромінював таку глибину інтелекту, що ставало страшно. Здавалося, що ти поряд із ним — маленька істота”.

Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні та один із 28 співзасновників ОУН. З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу. У 25 років написав “Декалог” (“Десять заповідей українського націоналіста”, 1929), і все життя сповідував його морально-етичні засади.

У листопаді 1930 р. заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 р., під час процесу “конгресівців”, “суду мовчальників”, засуджений до 4 років ув’язнення. Відбув польські чотирирічні тюрми у львівських Бригідках, в Дрогобицькій в’язниці “На Гірці”, у Ломжі під Варшавою. У 1940 р. у період розколу в ОУН від імені прихильників С.Бандери вів переговори з А.Мельником, проте вмовити полковника не вдалося. Зрештою, Ленкавський єдиний із членів-засновників ОУН став під прапор ОУН (р) Степана Бандери і надав легітимності ОУН – революційній, або бандерівській. Був референтом пропаганди ОУН (Б).

С. Ленкавський – жартівник, оптиміст, який ніколи не втрачав людської гідності, хоч доля давала підстави для цього. Мабуть, Ленкавський усвідомлено не створював сім’ю, аби не наражати її на небезпеку й не обмежувати себе в діях; ніколи не мав власного дому, жив, де прийдеться. Чи не тому Микола Климишин назвав Ленкавського “монахом ОУН”.
 
29 липня 1941 р. — як один із ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув’язнений у львівській тюрмі на Лонцького, краківській “Монтелюпіх” і у концтаборі Аушвіц (Освєнцім).

Написав чимало посібників із конспірації. У повоєнні роки став заступником Бандери з внутрішньопартійної роботи, курирував військовий сектор та спецслужби ОУН — розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв’язків (К–3), створив і очолював аналітичну референтуру підсовєтських справ (РПС). 

Після загибелі С. Бандери одностайно обраний Головою проводу ОУН(р), хоч ніколи не рвався до влади. В останні роки життя, вже важко хворий (помер у Мюнхені), він нарешті зайнявся тим, до чого прагнув усе життя, — китайською, індійською філософією, філософською спадщиною Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера.

Він був автором Десяти заповідей українського націоналіста (Декалогу українського націоналіста):

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
 

Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.

Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

Пімсти смерть Великих Лицарів.

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба.

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.

Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української Держави.

В даний час на території Івано-Франківської області встановлено не менше п’яти різних пам’ятників Степану Ленкавському.

Рішенням Надвірнянської міської ради від 21.07.2011 року №327-11/2011 Степану Ленкквськомцу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна».