Відомий Провідник ОУН Степан Бандера належить до тих постатей в історії України, які ще за життя стали легендарними, символічними. Серед подвижників українського національно-визвольного руху однією з найяскравіших знакових постатей, беззаперечно, є Степан Бандера – Провідник ОУН, лідером визвольного руху та символ героїчної та безкомпромісної боротьби українців за власну державність і свободу.
У травні 1941 року II великий Збір ОУН, скликаний Революційним Проводом, обрав тепана Бандеру Головою Проводу. Під час Другої світової війни німецькі окупанти України його ім’ям, «бандерабевегунг», називали визвольну боротьбу українського народу, а московсько – більшовицькі поневолювачі «бандерівцями» називали всіх учасників визвольної боротьби, які боролися за визволення своїх народів.
15 жовтня минає 57 років від того часу, коли не стало Степана Бандери. Саме цього дня 1959 року в під’їзді будинку в Мюнхені знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада1961 р., німецький суд проголосив, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.
Суди над Бандерою і його оточенням у 1935-1936 роках, їхня поведінка на тих судах, два смертні вироки, замінені на довічні ув’язнення, перетворили його на ікону для цілого покоління західноукраїнської молоді. Польський часопис “Бунт Молодих” за 20 грудня 1933 року в статті “П’ять хвилин до дванадцятої” писав: “… Таємнича ОУН – Організація Українських Націоналістів – є нині сильнішою від усіх українських легальних партій докупи. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює із страшним темпом щоб втягнути маси в круговерть революції… Нині є вже цілком зрозумілим, що час працює проти нас. Кожний староста в Малопольщі, а навіть на Волині, може вичислити низку сіл, які ще недавно були зовсім пасивні, а сьогодні стали прагнучими до боротьби, зревольтовані протидержавною акцією. А це означає, що противник зріс у силах, а польська держава втратила”. Тією могутньою і таємничою ОУН керував у Західній Україні Степан Бандера.
Він не скорився окупантам українських земель, боровся за незалежність своєї держави, ведучи з ними справедливу визвольну боротьбу в ім’я вільної України. З іменем Степана Бандери асоціюється ціла епоха національно-визвольної боротьби. Він протягом 30 років був активним учасником та провідником визвольного руху, основоположником низки політико-ідеологічних, стратегічних і тактичних засад. Його громадсько-політична, організаційна та публіцистична діяльність багатогранна і дуже важлива саме сьогодні. Своє життя, талант і працю він повністю присвятив ідеалам боротьби за визволення України.
Степана Бандери не стало, але його ідеї та саме ім’я стали символом, який з новою силою змобілізовує український народ до боротьби за її територіальну цілісність та суверенітет. Сьогодні ми є свідками нової фази боротьби нашого народу за волю. Це – процес визвольної боротьби, який передбачував Степан Бандера. Національна ідея стала рушійним чинником, який кличе на боротьбу з ворогом на сході України. І сьогодні, як і багато років назад, Степан Бандера залишається для нас символом і дороговказом у нашому змаганні до волі і справедливості, у боротьбі за Українську Державу.
Указом Президента України Віктора Ющенко № 46/2010 від 20 січня 2010 року за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу провідникові Організації українських націоналістів Степану Андрійовичу Бандері посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
На його честь створені: Музей Степана Бандери (Дубляни), Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька), Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів), Музей Степана Бандери (Ягільниця), Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон). Споруджено десятки пам’ятників, його ім’ям названо вулиці міст України.
Степану Бандері посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин» понад 10 міст України. Рішенням Надвірнянської міської ради №3007-43/2010 від 25.03.2010 р. також присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна» головному провіднику Організації українських націоналістів, вихідцю з Прикарпаття, Степану Бандері.
Степан Андрійович Бандера – одна із головних постатей історії України XX століття. Він увійшов у нашу історію як видатний політичний діяч українського національно – визвольного руху, як Голова Революційного Проводу Організації Українських Націоналістів (РП ОУН) і як невмирущий, світлий символ боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу (УСДРП). Навколо його імені запеклі суперечки не стихають і досі: одні вважають його поплічником гітлерівців і співучасником нацистських злочинів, інші – патріотом і борцем за незалежність України. Уже майже два десятки років від проголошення незалежності України, а жителів західної її частини продовжують називати «бандерівцями», вкладаючи в це поняття виразно негативний смисл. У декого пошана до цієї людини сягає того, що вони називають Бандеру «героєм ХХ століття» і найвидатнішою особистістю у всій історії України.
Під час Другої світової війни німецькі окупанти України його ім’ям, «Бандерабевегунг» , називали визвольну боротьбу українського народу, а московсько – більшовицькі поневолювачі «Бандерівцями» називали всіх учасників визвольної боротьби, які боролися за визволення своїх народів. «Бандерівці» для російсько – більшовицьких поневолювачів і їхніх польських васалів стали уособленням найнебезпечніших і найлютіших їхніх ворогів, так, як колись, у минулому, ними були: гайдамаки, мазепинці, петлюрівці. Ще й досі для всіх комуно – більшовицьких ворогів Української держави українські патріоти, борці за державну незалежність і суверенність України – це ті ж націоналісти – бандерівці.
Нині серед науковців не існує єдиної позиції щодо його ціннісних орієнтацій та ідеологічних настанов. Тим часом незаперечним є факт, що Степан Бандера був і неформальним, і формальним лідером визвольного руху. У травні 1941 року II великий Збір ОУН, скликаний Революційним Проводом (бандерівців), обрав його Головою Проводу. Його іменем радянська пропаганда назвала ціле покоління борців за незалежність України.
Український національно – визвольний рух та збройна повстанська боротьба під час війни та в повоєнні роки проти обох поневолювачів України, німецьких і московських, стала можливою лише завдяки незвичайному героїзмові членів ОУН, бійців і командирів УПА та всього українського народу. Проти німецьких окупантів вона тривала три роки, до їх вигнання з України у жовтні 1944 року, а проти московських – у збройній формі, до 1954 року та в підпільно – нелегальній до розвалу СРСР у 1991 році. І вся ця героїчна, довготривала боротьба велася під символічною назвою «бандерівців».
Відомий Провідник ОУН належить до тих постатей в історії України, які ще за життя стали легендарними, символічними. Суди над Бандерою і його оточенням у 1935-1936 роках, їхня поведінка на тих судах, два смертні вироки, замінені на довічні ув’язнення, перетворили його на ікону для цілого покоління західноукраїнської молоді.
Він не скорився окупантам українських земель, боровся за незалежність своєї держави, ведучи з ними справедливу визвольну боротьбу в ім’я вільної України.
Степан Бандера був типовим лідером антиколоніального руху, переконаним прихильником самостійницької ідеї – і безперечно, що для поляків, німців, росіян залишатиметься лише терористом, політичним злочинцем. Але це цілком нормальна ситуація для всіх постколоніальних народів – борці із колоніальним рабством є героями, а для метрополії вони – терористи. І з цієї точки зору Бандера заслуговує на найвище пошанування в незалежній Україні.
Необхідно, щоб у сучасному українському суспільстві було викоренено рудименти радянсько-російської і польської пропаганди, знищено існуючі негативні стереотипи щодо постаті Бандери і очолюваного ним руху. Це можливо здійснити лише вмілою просвітницькою і контрпропагандистською акцією, яка не має бути обмежена лише ювілейною датою, а повинна тривати перманентно, аж до остаточної зміни суспільної свідомості.
Восени 1935 року всі найвпливовіші європейські газети подали повідомлення з Варшави про те, що 18 листопада почався судовий процес над кількома членами ОУН, які спланували і виконали атентат на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. На лаві підсудних опинилися прихильники революційної ідеї ОУН, серед яких був і Бандера. Матеріали справи складалися з 25 томів. Під час судових засідань підсудні відмовились свідчити українською мовою, перетворивши цей процес на маніфестацію ідей українського визвольного руху. Бандера не лише пояснював, за що і як бореться ОУН, але з трибуни звинуватив окупаційні режими, що нищили українців. Про Україну заговорили у світі. До підпілля приєднувались все нові й нові юнаки та дівчата.
Польська влада змінила смертний вирок Степанові Бандері на довічне ув’язнення, проте сама проіснувала після цього лише 5 років, впавши у 1939 році під хижими ударами нацистської Німеччини та Радянського Союзу. В цій війні ніхто не ставив собі за мету допомогти українцям, захисту можна було чекати лише від себе. Степан Бандера швидко поринув у роботу, метою якої була підготовка до наступного етапу війни. Пасивне очікування могло обернутись для українців повним геноцидом, чи то через німецький план «Ост», чи то через новий радянський Голодомор. Під керівництвом Бандери було підготовлено тисячі людей, які мали з початком війни розпочати розбудову армії та державного апарату.
30 червня 1941 року німців поставили перед фактом проголошення незалежної України. Негайно заарештований гестапо Бандера відмовився відкликати Акт проголошення. 32-річний українець кинув виклик Третьому рейху, перед яким тремтіли великі світу цього, і вдруге у своєму молодому віці глянув у вічі смерті.
Нацисти кинули його у концтабір Заксенхаузен, який мав зламати українця морально і фізично. Але не зламав, як не зламало воєнне лихоліття і всього українського визвольного руху. Боротьба українців лише наростала і тривала ще десятиліття після 1945-го.
15 жовтня 1959 року в штаб-квартирі ОУН відбулася закрита нарада керівництва, на якій лідер українських націоналістів буцімто почув якусь приємну для себе новину. Він поїхав додому.
У напівтемному під’їзді на нього вже чатував убивця – подвійний агент КДБ і східнонімецької «штазі», уродженець Львівщини, Богдан Сташинський. Пострілом із спеціального пістолета, який стріляв ампулами з ціанистим калієм, Сташинський убив Бандеру.
Степана Бандери не стало, але його ідеї та саме ім’я стали символом, який з новою силою змобілізовує український народ до боротьби за її територіальну цілісність та суверенітет. Сьогодні ми є свідками нової фази боротьби нашого народу за волю. Це – процес визвольної боротьби, який передбачував Степан Бандера. Національна ідея стала рушійним чинником, який кличе на боротьбу з ворогом на сході України. І сьогодні, як і багато років назад, Степан Бандера залишається для нас символом і дороговказом у нашому змаганні до волі і справедливості, у боротьбі за Українську Державу.
Польський часопис “Бунт Молодих” за 20 грудня 1933 року в статті “П’ять хвилин до дванадцятої” писав: “… Таємнича ОУН – Організація Українських Націоналістів – є нині сильнішою від усіх українських легальних партій докупи. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює із страшним темпом щоб втягнути маси в круговерть революції… Нині є вже цілком зрозумілим, що час працює проти нас. Кожний староста в Малопольщі, а навіть на Волині, може вичислити низку сіл, які ще недавно були зовсім пасивні, а сьогодні стали прагнучими до боротьби, зревольтовані протидержавною акцією. А це означає, що противник зріс у силах, а польська держава втратила”.
Тією могутньою і таємничою ОУН керував у Західній Україні ще мало кому відомий молодий інтелігентний студент Степан Бандера.
З іменем Степана Бандери асоціюється ціла епоха національно-визвольної боротьби. Він протягом 30 років був активним учасником та провідником визвольного руху, основоположником низки політико-ідеологічних, стратегічних і тактичних засад. Його громадсько-політична, організаційна та публіцистична діяльність багатогранна і дуже важлива саме сьогодні. Своє життя, талант і працю він повністю присвятив ідеалам боротьби за визволення України. Таку ж дорогу обрали його брати і сестри та інші родичі. Степан Бандера – автор багатьох праць, у яких ґрунтовно намагався розробити засади українського націоналізму.
Указом Президента України Віктора Ющенко № 46/2010 від 20 січня 2010 року за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу провідникові Організації українських націоналістів Степану Андрійовичу Бандері посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
Почесний громадянин Тернополя (30.04.2010, посмертно), Івано-Франківська (06.05.2010, посмертно), Львова (07.05.2010, посмертно), Долина Івано-Франківської області (21.08.2010, посмертно), Луцька (17.12.2010, посмертно), Червонограда Львівської області (28.12.2010, посмертно), Теребовлі Тернопільської області (13.01.2011, посмертно), Трускавця Львівської області (19.01.2011, посмертно), Жовкви Львівської області (26.01.2011, посмертно), Моршина Львівської області (05.05.2011, посмертно). Також мав звання почесного громадянина Хуста Закарпатської області (10.03.2010, посмертно), але 20 травня 2011 року був позбавлений його за рішенням суду.
Пам’ятники Степану Бандері є на Львівщині у містах Львів (13.10.2007), Борислав Дрогобицького району (1998), Дрогобич (14.10.2001), Дубляни Жовківського району (2004), Моршин (14.10.1997), Мостиська, Самбір (30.11.2008), Стрий, Трускавець, Червоноград, селах Воля-Задеревацька Стрийського району (тут образ Степана Бандери увічнено чотири рази: бронзовий бюст на масивному постаменті, барельєф на одній з білокам’яних стел на алеї борців за незалежність України, барельєф на стіні присвяченого йому будинку-музею і барельєф на білокам’яної плиті поруч із музеєм), Каменка-Бузька; на Тернопільщині у містах Тернопіль (26.12.2008), Бережани, Бучач (15.10.2007), Заліщики (15.10.2006), Струсів Теребовлянського району (25.08.2009), Теребовля (1999), селах Вербів Бережанського району (2003), Козівка Тернопільського району (1992); на Івано-Франковщині у містах Івано-Франківськ (01.01.2009), Городенка (30.11.2008), Коломия (18.08.1991), Микитинці (26.08.2007), селах Грабівка Калуського району (12.10.2008), Середній Березів Косівського району, Старий Угринів Калуського району (08.1992. Перший пам’ятник (бюст) Степану Бандері в цьому селі був відкритий 14.10.1990, однак 30.12.1990 він був підірваний. Відновлений пам’ятник був знову відкритий 30.06.1991, однак 10.07.1991 знову був підірваний), Узин Тисменицького району (07.10.2007).
На його честь створені: Музей Степана Бандери (Дубляни), Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька), Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів), Музей Степана Бандери (Ягільниця), Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон).
Його ім’ям названо вулиці у містах Львів, Луцьк, Рівне, Коломия, Тернопіль, Івано-Франківськ, Червоноград, Дрогобич, Стрий, Калуш, Ковель, Володимир-Волинський, Городенка та в інших місцевостях.