Ірина Василівна Яцура народилася 15 травня 1946 року в місті Надвірна з її цікавими людьми, і це, мабуть, наклало відбиток на її характер, бо була по-справжньому залюблена у своїх краян, рідне місто і галицький край. А ще – у життя і літературну творчість. Після десятирічки закінчила Івано-Франківський (тоді Станіславський) державний педагогічний інститут ім. Василя Стефаника за спеціальністю філолога. Працювала вчителем-методистом зарубіжної літератури у Пнівській ЗОШ І-ІІІ ст., здобувши звання «Відмінник народної освіти України».
з 1997-го – член літстудії «Бистрінь». Автор поетичних збірок «Жоржиновий полумінь» (1998) і «Передновок» (2000), дитячих книжок «Парашутики кульбабок» і «Таїни плаїв смерекових» (1999), «Снопик літа» і «З тополею до сонця помолюсь» (2004), а також книжок «Байки» (1999), «Обручка на долоні» (після смерті: оповідання і поезії, 2006), збірника пісень «Фестивальний вогонь» (1999). Лауреат районної премії ім. Надії Попович (2002) та обласної премії ім. Марійки Підгірянки (2003) у галузі літератури.
Активна громадянська позиція привели Ірину Яцуру в ряди районної філії «Союзу Українок», де її обрали співголовою. Вона стала активним членом райоб`єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка і районного товариства «Гуцульщина», головою клубу «Надвечір`я» та членом бібліотечної ради при центральній районній бібліотеці, членом екологічного клубу «Кедрина» при природному заповіднику «Горгани». Вона, котра страждала багато років важкою хворобою серця, прагнула бути корисною людям й Україні, хотіла вилікуватися від самітності, в путину якої затягувала її недуга, від страждань душі, від незрозумілої байдужості власної нелегкої долі. І хоча це давалося їй понад міру сил, свою біду не ставила вище інших людей – і тих, з якими вона жила в одному часі, й тих, котрі жили задовго до неї. І саме звідси, з цього широкого погляду на земне буття, витікала сповнена високої трагедійності мужність поетеси. Але невмолима смерть 13 березня 2004-го обірвала її земне життя. Передчасно відійшовши в інші світи, Ірина Василівна залишила нам поезії, які гоять наші душевні рани добротою, любов`ю і милосердям.