Народився 26 серпня 1934 року в селі Рашків, Городенківського району, Івано-Франківської області. Здобув спеціальність машиніста паровоза в Брошнівському училищі. Працював машиністом вузькоколійного паровоза, яким перевозив ліс. За сумлінну працю йому присвоєно звання «Почесний майстер лісу та лісозаготовок». Після чого 8 років обіймав посаду голови профкому Надвірнянського лісокомбінату.

В березні 1967 року призначений головою виконкому Надвірнянської міської ради. На той час він був наймолодшим головою виконкому – 33 роки. Дану посаду обіймав з 1967 по 1990 роки.

За 23 роки головування Петра Сидоровича місто Надвірна зазнало комплексного розвитку, місто назвали «Символом оновленого Прикарпаття».

За його ініціативи в місті Надвірна виросла ціла комунальна вулиця (теперішня вул.Комунальна), де була створена мережа таких служб, як  Комбінат комунального підприємства, дорожня служба, котельні, водно-каналізаційне господарство. Також дільниця зеленого господарства, яка займалася озелененням міста, їдальня.

Парк, в якому висаджувалися саджанці дерев, кущів та квітів, де працював літній кінотеатр (на час літнього періоду), була танцювальна площадка і грав духових оркестр, кафе «Білий лебідь», різноманітні атракціони для дітей – качелі, каруселі, «Чортове колесо») заслуга Петра Сидоровича.

Побудована лікарня, поліклініка, дитяча лікарня, будинок дитини, дитячі садочки, Дитячий садок «Квітка Карпат» був одним із кращих на весь Союз,  школи, побудована Автостанція, Пошта (тепер ПАТ ”Укртелеком”), кінотеатр на вул.Мазепи (колишня 1 Травня), в центрі міста було зведено фонтан, монумент Слави і «Вічний вогонь», відкрито нове кладовище, де був встановлений монумент для прощання та алея, на якій висаджено 100 кущів чорних троянд, привезених з Прибалтики.

Побудовано міст через річку Бистриця, комплекс гідротехнічних споруд з двох озер в зоні відпочинку та берегоукріплюючі дамби. Особисто Петро Сидорович брав участь в озелененні зони відпочинку та садив дерева (верби). Проведено берегоукріплення річки Стримба та потічка Підзамче бетонними плитами.

За його головування побудовано житлові будинки по вул.Котляревського, вул.Грушевського, мікрорайони Руднєва та Ломоносова, тільки за перші десять років його перебування на посаді голови із 78 вулиць зросло до 102.

Найбільшою мрією Петра Сидоровича було зведення спеціального будинку виховної роботи для дітей (теперішнє приміщення Надвірнянської ДПІ), Планував, щоб в місті був клуб, де б приводилися всі заходи культурно-виховної роботи, особисто їхав в м.Київ за дозволом на проведення даного будівництва, будував будинок силами міста.

Петро Сидорович дбав і про належний благоустрій та красу рідного міста. Так в центрі міста розміщувалася Вітрина Надвірної для підтримки санітарного стану міста, де вивішувалися фотографії, що засвідчували факт порушення благоустрою, чим і соромили підприємства-порушників та зобов’язували прибирати закріплені за ними території. Один раз в тиждень проводилися рейди по місту, де фотографували засмічені території. Проводилися суботники із залученням працівників підприємств, організацій, установ, учнів шкіл, які займалися озелененням міста. Ідеєю Петра Сидоровича було і фарбування огорож біля житлових будинків по вул.Мазепи (1 Травня)  та Соборна (Леніна), на яких прикріплювалися ромби та голуби білого кольору для підтримки естетичного вигляду міста.

Бобровський П.С. започаткував святкування Дня міста, їхав у Львів, де в архівах бібліотеки ім.Василя Стефаника вишукував перші згадки про Надвірну.

Вперше святкування проведено в 1989 році, відзначивши 400-річчя міста.
Нагороджений медаллю “За трудову доблесть”.
Тодішня влада не оцінила належним чином досягнення та ті всі справи, які зробив Петро Сидорович. Внаслідок переживань він важко захворів. 28 березня 2002 року перестало битись його серце.

Бобровський Петро Сидорович дійсно був господарем міста.